12 вересня 2016 р. в день пам’яті перенесення мощів Благовірного Великого Князя Олександра Невського в Святому Храмі на честь Вел. Кн. Олександра Невського (с.Лютіж) служили святкову Божественну Літургію за участю прот.Володимира Дідковського, настоятеля храму, а також духовенства від Храму Бориса і Гліба (м.Вишгород),  по завершенню якої здійснили водосвятний молебень та хресний хід навколо Храму.

Який страшний час випав Олексадру Невському для князювання! Монголо-татарське нашестя тільки що пронеслося над святою Руссю. Олександр був великим князем після свого батька, Ярослава Всеволодовича. Ще не досягнувши 20-річного віку, Олександр був уже князем Новгородським, керував своїм вільним великим Новгородом і захищав його межі, вразивши шведів на чолі з Бергером на річці Неві, за що назавжди отримав від народу прізвисько «Невський».
Святий благовірний князь після того, як був покликаний на великий Володимирський пристол князівський, багато перетерпів скорботи за свою Вітчизну, адже недарма життя його закінчилося всього лише в 42 роки. Багато було пережито угодником Божим, настільки боліла душа його про Святу Русь, що понівечене серце Олександра в 42-річному віці не витримало.
Святий благовірний князь Олександр тричі подорожував в Орду. Одного разу, по велінню ординського хана, йому було наказано їхати аж у глибину Монголії, в пустелю Гобі, для того щоб клопотати про Святу Русь. І під час його князювання на Русі було мирно – не було набігів татарських, бо самі татари хотіли бачити великого князя, бо слава про його розум, його чистоту, його красу, фізичної статі навіть серед татар була дивом, і багато хто з ханів татарських хотіли просто подивитися на Князя.

Ікона Олександра Невського у Храмі

Не даремно ж коли помер князь Олександр Невський, натовпи народу плакали. Від благочестя цього князя залежав світ на Святій Русі, а він тоді так був потрібен. Адже після монголо-татарської навали було побито 2/3 населення Русі, зруйновані вщент і спалено багато селища і міста. Люди боялися сіяти і орати, ховалися в лісах і жили, як звірі, в землянках. Тому, що хоча і пройшло це монголо-татарська навала, ярмо ще понад 200 років тривало на Святій Русі – ще платили данину, забирали і людей в рабство. І все це треба було бачити князю. Скількох сил, скількох молитов коштував йому цей світ в нашій Батьківщині! Адже недарма, коли він останній раз подорожував в Орду і на зворотному шляху в місті Горобця захворів, він попросив постригу у велику схиму.

Ми бачимо, який сенс життя був у цього угодника Божого, – він був великим князем. Здавалося б, мав честь, владу, славу, багатство, але все це поклав до ніг Богу, ідеалом життя бачив життя монашеське, схимницьке, відчужений від будь-якої влади, честі, слави і багатства. І вже на смертному одрі князь був пострижений в чернецьку схиму з ім’ям Олексій. Коли гінці прибули до “Владімира”, до столичного його міста, митрополит служив вже Божественну літургію. Народ стояв і молився в храмі. І ось гонець, прийшовши до вівтаря, сповістив митрополиту про смерть князя Олександра. Митрополит, вражений цією звісткою, вийшов на амвон і, звернувшись до народу, не зміг вимовити багатьох слів, а заплакавши, зміг тільки сказати: «Зайшло Сонце червоне …» Серед присутніх запанувала тиша, раптом пролунав крик: «Горе нам, гинемо!» – і ридання наповнило храм. Коли труну з тілом князя Олександра несли з Горобця в княже місто Владімир, все населення вийшло далеко, за кілька кілометрів, зустрічати його з риданнями, плачем і криками. Але як би на втіху людям, які зібралися на його відспівування в храмі, під час відспівування, коли потрібно було взяти з рук князя Олександра дозвільну грамоту, прочитати і потім вкласти її в руки покійного, митрополит, прочитавши дозвільну молитву, раптом побачив дивне диво : князь Олександр, до цього лежав мертвим у гробі, простяг свою руку, як живий, сам узяв з його рук дозвільну молитву і так само склавши руки, знову упокоївся. Таке Господь явив розраду під час відспівування, тому що бачив страшне горе у народу і на втіху йому дарував це диво від мощей святого благовірного князя Олександра.

Мощі святого згодом були знайдені нетлінними. І неодноразово, а особливо напередодні Куликовської битви, було явище паламаря біля мощей святого благовірного князя Олександра, коли він встав з гробу на заклик князів Бориса і Гліба, які прийшли до гробниці, і сказав: «Підемо допомагати моєму небожа Димитрію на полі Куликовому». Це бачення рознеслося по всьому Владімиру, по всій землі Руській, надихаючи воїнів на битву проти монголо-татар, проти тих, від кого захищав свою Вітчизну святий благовірний князь Олександр Невський.

Дивлячись на житіє подвижників, які жили в нашій Батьківщині, ми повинні хоча б у чомусь їм наслідувати. І князю Олександру є в чому наслідувати. Наслідувати і в любові до своєї Вітчизни, наслідувати і в твердості зберігання віри Православної. Тому що до нього свого часу приходили посли від папи Римського, пропонуючи корону короля і допомогу папи – самого папи, самого Риму, на що князь Олександр говорив: «Мы — князья в своём Отечестве изначально, а поставления как прежде ни от кого не хотели, так и теперь не хотим».

Для нас приклад – святий благовірний князь Олександр Невський, що щиро любив свою Вітчизну. Дивлячись на його житіє, треба наслідувати всім нам – зберігати Православ’я, зберігати нашу Вітчизну, бо не можна розділити Русь Святу. Тому в сьогоднішній день, хочеться лише молитися князю благовірному Олександру Невському за нашу Батьківщину багатостраждальну. І Господь відповість на наші молитви Своєю милістю, Своєю турботою, Своєю любов’ю Божою. Амінь.